У світі, що стрімко змінюється, іноді потрібна одна історія – щира, без прикрас, з усіма своїми зламами, падіннями й підйомами – щоб нагадати: сміливість змінює все. Історія Поліни Герман – саме така. Це історія людини, яка пройшла довгий шлях від маленького кримського містечка до червоних доріжок міжнародних фестивалів, від сімейної травми – до внутрішньої цілісності, від бажання втекти – до вибору бути всюди. Людиною світу.
Поліна народилася в місті Миколаєві, а з шести років жила в Криму – у Євпаторії. Усе свідоме дитинство і юність вона провела там: навчалась, виходила заміж, народжувала сина, переживала розлучення і спроби бізнесу, що не мали успіху. Євпаторія здавалася їй надто малою для великих мрій. У ній завжди було тісно – не тілесно, а внутрішньо. Це було місце, яке вона мріяла залишити з самого дитинства. І як тільки з’явилася сміливість почати жити самостійно – вона скористалась цим шансом.
Переїзд до Києва був не втечею, а вибором. Столиця не зустріла червоною доріжкою – радше викликами. Життя в гуртожитку з дитиною, без гарантій і стабільності, з постійною боротьбою за себе. Але саме в цих стінах вона знайшла силу – через творчість. Робота в театрі, організація вистав, включно з культовим «Чорним квадратом у темряві», який увійшов до Книги рекордів України, стали першими кроками до головної пристрасті – кіно.
Поліна завжди цікавилася психологією та мистецтвом. Ще у шкільні роки вона брала участь у театральних гуртках, знімала короткі відео, експериментувала з формами самовираження. Переїхавши до Києва, вона не лише працювала, а й навчалася – у сфері маркетингу, PR та комунікацій. Вивчала, як створювати культурні продукти, як формувати історії. Її шлях не був прямолінійним – це була мозаїка, що складалася з театру, відеоарту, студентських фестивалів, фотопроєктів і незалежних ініціатив.
Вона почала з найпростішого: привела масовку на знімальний майданчик, потім стала костюмеркою, потім – дівчиною з чаєм, груповодом, асистенткою. Вона вивчала індустрію зсередини. І чим більше занурювалася, тим чіткіше розуміла: хоче не просто бути частиною команди – вона хоче створювати. Придумувати. Формувати сенси.
Так з’явилась UP UA Studio – перша власна продакшн-компанія в Києві. У її фільмах ішлося не про глянець, а про біль, складні теми, тишу, в якій живе людська правда. Вона продукувала стрічки, які дивляться не для відпочинку, а для переосмислення. Серед них – «Numbers» Олега Сенцова й Ахтема Сеітаблаєва, «The Price of Conflict», «King Lear: Searching for Love During the War» та інші. Вона вчилася балансувати між творчістю та менеджментом – і саме в цьому стала сильною.
У 2022 році, коли почалася війна, Поліна евакуювалася разом із сином до США – у пошуках безпеки й можливостей. Без англійської, без знайомств. Але з глибоким внутрішнім наміром: не просто вижити, а бути корисною. У Лос-Анджелесі вона згадала, як колись сказала подрузі: «Не знаю, як, але я опинюся у Голлівуді». Через п’ять років – вона була саме там.
Навчання в UCLA Extension, членство в престижній Producers Guild of America – ці речі стали не трофеями, а інструментами. Поліна засновує UP USA Studio, яка швидко здобуває репутацію надійного партнера. За три роки вона реалізовує шість короткометражок у Лос-Анджелесі, знімає три документальні фільми в Європі, пише психологічну книгу «Гід для провінціалок», створює однойменну гру, розробляє бренд трансформаційної білизни, проводить коучинг-сесії, марафони, ретрити, досліджує роботу з підсвідомістю.
Усе, що вона робить – це про прийняття себе. У 2024 вона пережила автомобільну аварію. Цей момент став точкою перезавантаження. Тоді вона зрозуміла: щоб проявити себе повністю, треба прийняти всі свої грані. Продюсерка, коучиня, авторка, мати, менеджерка, лідерка – це не протиріччя, а єдність. З того моменту вона перестала ховати частини себе. І стала собою – цілісною.
Сьогодні вона має грин-карту як «extraordinary person», офіційно визнану урядом США. Живе на три континенти між Лос-Анджелесом, Балі та Україною, працює в трьох часових поясах, розвиває кілька проєктів одночасно. Вона – людина світу. Але ніколи не втрачає зв’язок із корінням. Для неї важливо, щоб світ не просто чув про Україну, а розумів її.
Вона організовує Ukrainian Film Days у Лос-Анджелесі, представляє українські стрічки американській публіці, відкриває українських режисерів для світової аудиторії. Паралельно готує англомовну версію гри і книжки «Гід для провінціалок», проводить онлайн-ретрити для продюсерів, розробляє нові практичні інструменти для самопізнання. Її проєкти – не просто змістовні, вони терапевтичні. Для себе і для інших.
Але її головною професійною віхою стає фільм «Divia». Це більше, ніж кіно. Це – маніфест. Документальна стрічка про екологію, про те, що іншої планети Б не існує. Про крихкість людського світу й силу жіночого голосу. Прем’єра відбулась у 2025 році на Міжнародному кінофестивалі в Карлових Варах – одному з найбільших фестивалів класу А в Європі.
Повний зал на 1130 глядачів. Довгі овації. Сильні рецензії у впливових виданнях, серед яких Variety, Cineuropa та Screen International. Фільм уже подається на Оскар від України. Наступна зупинка – Сараєво, далі – прем’єра в США і фестивальна дистрибуція по світу. Поліна разом з командою активно веде перемовини з дистриб’юторами в Північній Америці та Європі.
Це стало її проривом. Але не останнім. Паралельно вона працює над своїм першим фільмом як режисерка «Ключ». Проєкт, у якому вона поєднує особисте і глобальне, біль і надію. Вона шукає продюсерів, партнерів, інвесторів – і відкрита до сміливих міжнародних колаборацій.
Поліна не вірить у швидкий успіх. Вона вірить у глибину. У дисципліну. У поєднання жіночої інтуїції з продюсерською точністю. «Мені більше не треба обирати, ким бути. Я вже є всім цим. І можу ділитися цим з іншими», – каже вона.
Її історія не про вдачу, а про вибір та рішучість. Про силу бачити сенс навіть у кризі. І перетворювати його на дію. Її фільми цe про правду. Її коучинг – про шлях. Її життя – про свободу бути собою.
Її підхід — поєднання жіночої інтуїції та стратегічного бачення. Вона не боїться бути вразливою, і саме ця чесність резонує з аудиторією по всьому світу. Її фільми — це не просто історії, а простір для переосмислення. Її гра і книжка — інструменти глибокої роботи з собою. А її життя — приклад того, що справжня трансформація починається з рішучості бути собою.
