84-річна Євгенія приїхала до Швеції на третьому році великої війни, яка розпочалася російським вторгненням в Україну у 2022 році. Приїхала до дочки та онука після того, як поховала чоловіка. Приїхала не маючи впевненості, що зможе повернутися на батьківщину. Серед нечисленних речей, які Євгенія взяла із собою, залишаючи дім, була краватка чоловіка.
Навряд чи українка, як і багато інших жінок, знала і взагалі колись замислювалася про формальне значення, естетику чи історію цього аксесуара. Для неї краватка була частиною минулого, з якою не хочеться розлучатися, символом її зв’язку з близькою людиною, певною мірою джерелом моральної сили.
Краватки і були маркером сильних… чоловіків. Історичні джерела стверджують, що коли хорватські офіцери, які в XVII столітті носили яскраві шовкові шийні хустки, були запрошені до двору французького короля в нагороду за свою мужність і доблесть, виявлені під час
Тридцятилітньої війни, Людовік XIV звернув увагу на їх незвичайний аксесуар і пов’язав на шиї щось подібне, ставши першим законодавцем моди на краватки у Франції, а отже, і у всій Європі. Звідси і одна з версій походження французького слова cravate («краватка») як похідної від самоназви хорватів, яке поширилося в інших європейських мовах.
Французи часів Великої Революції стали першими, хто за допомогою кольору краватки висловлював свої політичні переконання. Англійці надали краватці статусу, як аксесуару, обов’язковому для джентльменів.
А американець Джессі Лангсдорф у 1924 році, практично 100 років тому, запатентував свою «ідеальну краватку» з трьох частин, скроєних по косій, яку ми всі знаємо як класичну.
Напевно, сотні мільйонів таких класичних аксесуарів були пошиті за століття. І хоча зараз попит на них значно знизився, майже в кожному домі є гарні чоловічі аксесуари, які просто зберігаються як дорога і пам’ятна річ.
Краватка, яка привезла із собою до Швеції Євгена, змінила не лише цю тенденцію, а й власне свою форму. Євгенія зробила з нього брошку-троянду, щоб носити близько до серця.
Донька привела Євгену за збори українських біженців, які постійно організовує у Швеції художниця Людмила Христесєва. «Я побачила, що у цієї троянди є більш глибоке та універсальне коріння. Я захотіла собі таку троянду як пам’ять про діда, якого ніколи не бачила, і як вираження підтримки моєї матері, яка росла без батька. Сьогодні знову війна і скільки дітей будуть зростати без батьків? Скільки буде троянд? Мільйон, мільярд?», – розповідає мисткиня, уродженка Білорусі, яку надихнула історія Євгенії. Їй захотілося почути більше таких історій.
Рукоділля – це жіноча справа, і художниця активно створює умови для творчого самовираження українських жінок у Швеції. За три роки війни силами Людмили та її української «команди» було організовано багато творчих заходів: у різних містах Швеції, в різних музеях, з різними учасниками.
Українки вишивали, шили, в’язали, пекли, плели маскувальні сітки, поєднуючи свою енергетику, своє горе, свої надії. І Людмила Христесєва, в активі якої безліч концептуальних арт-проектів, запропонувала їм масштабувати концепцію краватки-троянди та вигадала для неї назву – Roses of Ties.
Художниця розмістила в соцмережах анонс, запрошуючи всіх бажаючих приносити до групи краватки зі своїх домівок, щоби робити з них брошки. Шведки відгукнулися та принесли шовкові вінтажні аксесуари, у тому числі всесвітньо відомих модних брендів.
Власниці шовкових скарбів можуть самі робити краватки, приймаючи участь у воркшопах, або передавати їх для створення нового дизайну групі творчих українок. 84-річна Євгенія, враховуючи її обмежену моторику, також бере участь у створенні предметів прикладного мистецтва.
Проект є втіленням не лише естетики, а й лікування. Для багатьох учасниць рукоділля стає терапією, способом осмислити втрату, впоратися з травмою і наново знайти почуття гідності та зв’язку з минулим. Це історія про жінок, життя яких були розбиті війною, вимушеною еміграцією, втратою близьких. Але кожна брошка – це також знак сили, продовження життя, трансформації болю в красу.
У світі, де тренди змінюються з запаморочливою швидкістю, а споживання часто залишає за собою порожнечу, брошки з краваток стають прикрасами, сповненими сенсу, предметами особливої цінності. Саме тому Roses of Ties — це не просто проект про рукоділля та аксесуари, це культурне явище, яке поєднує моду, мистецтво, терапію та жіночу силу в одному унікальному русі.
Roses of Ties звісно виходить за рамки індивідуальних історій. Це вже не просто арт-проект — це культурний тренд, який перегукується з глобальними рухами slow fashion та circular economy. Сьогодні брошки з краваток — не лише аксесуари, а усвідомлений вибір, висловлювання, спосіб сказати: «Я підтримую пам’ять, ручну працю та жіночу стійкість».
Українка Євгенія ніколи не бачила свого батька, який загинув на полях битв Другої світової. Вона народилася, коли батько пішов до армії і перші її спогади пов’язані з підвалом, де вони з матір’ю ховалися від бомбардувань. Через 80 років вона знову ховається від бомбардувань, але в іншій країні. Її дочка теж уже більше ніколи не побачить свого батька, але вона носитиме красиву брошку, зроблену з його краватки.
І ще дуже багато жінок, незалежно від свого соціального становища, зрозуміють і підтримають біженку з України. Адже Roses of Ties — це проект, в якому естетика та емпатія йдуть пліч-о-пліч. Це пам’ять, яка не припадає пилом у шафі, а розквітає на лацкані. Це маленька прикраса, яка здатна розповісти велику історію. Історію про кохання, втрату, мужність — і про те, як жіночі руки створюють красу навіть із уламків минулого.
Лос-Анджелес, Каліфорнія
