Ви колись ловили себе на думці: «Логічно все правильно, але щось мене гризе»? Це тіло намагається вас попередити. Воно не говорить словами, а шле сигнали: стислий живіт — «стоп», легкість у кроках — «так, давай». Проблема в тому, що ми розучилися чути. Ми п’ємо каву, коли організм хоче спати, заїдаємо тривогу тортиком і вдаємо, що «просто захотілося солодкого».
А потім дивуємося, чому «розумне рішення» відчувається як каторга. Бо інтуїція живе саме в тілі. Мозок зайнятий таблицями «за» і «проти», а тіло вже давно знає відповідь. Якщо вам стає важко дихати й стискається груди — це червоний сигнал. Якщо відчуваєте тепло і розширення — рухайтеся туди.
Це не езотерика. Це економія часу й нервів. Ви уникаєте токсичних людей, провальних проектів і безглуздих рішень, якщо вмієте ловити підказки тіла.
До речі, у нього є ще й гумор. Ви вирішили «попрацювати ще трішки», а тіло кладе вас у ліжко з температурою. Не кара, а спосіб сказати: «Я тебе попереджав».
Як тренувати? Почати з дрібниць: кілька разів на день зупинятися й питати себе — «що зі мною зараз?». І ловити навіть банальні відповіді: хочу пити, тісні джинси, холодно. Це перші кроки до відновлення діалогу.
Тіло ніколи не бреше. Воно може драматизувати, але завжди чесне. І коли ми вчимося йому довіряти, життя стає не легшим, але простішим і справжнім. Бо ви не Excel-таблиця. Ви — жива система зі вбудованим навігатором. І питання лише в тому, чи дасте ви цьому навігатору право вести вас далі.
Мене звати Ольга Нагірняк. Я психотерапевт у гештальт-підході і людина, яка постійно слухає історії чужих тіл — і вчить людей чути власні. Працюю там, де логіка безсила: з інтуїцією, відчуттями і тим дивним шостим чуттям, яке завжди виявляється правим.
