Українці, де б вони не були, створюють свої простори — місця зустрічі, підтримки й збереження національної пам’яті. Навіть за тисячі кілометрів від дому вони знаходять можливість говорити рідною мовою, співати українських пісень і передавати дітям свою культуру. Цього разу редакція журналу перенеслася до Іспанії, щоб побачити, як українська громада в провінції Аліканте будує власний освітній осередок та формує середовище, у якому зростає нове покоління українців.
Українська школа «Літачок Мрія» (провінція Аліканте, Іспанія) — це школа з історією і місією. Заснована у 2022 році, вона стала відповіддю на виклик часу. У вересні того ж року до школи прийшли 45 українських дітей, які були змушені покинути Україну через повномасштабну війну. Сьогодні навчальний простір має три філії — в містах Аліканте, Ельче та Бенідормі — і продовжує розвиватися.
Це не зовсім звичайна школа. Це простір збереження української мови, культури та традицій у поєднанні з творчістю, креативом і особливим ставленням до кожної дитини. Сюди приходять діти з українських родин, щоб отримати освіту рідною мовою, зберегти своє коріння й водночас весело та цікаво провести час у колі своїх.
Засновниця школи — Тетяна Уварова, викладачка гуманітарного університету в Одесі, яка після початку війни не припинила своєї освітньої місії. Вона переконана: навіть у вимушеній еміграції діти мають право залишатися частиною українського культурного простору.
У назви школи — особлива історія. На перший погляд вона здається милою, але може здивувати: кому спало на думку назвати українську школу за кордоном «Літачок Мрія»?
У вересні 2022 року, коли освітній простір лише розпочинав роботу, виникла потреба обрати назву. Було прийнято демократичне рішення — дати дітям можливість самостійно її визначити. На клаптиках паперу вони писали або малювали свої варіанти, після чого влаштували справжнє голосування. Наймолодшій вихованці, якій тоді ледь виповнилося два роки, довірили визначити результат жеребкування. На листочку, який вона обрала, було написано: «Літачок МРІЯ».
Хлопчик, що запропонував цю назву, зі сльозами на очах розповідав про розбомблений у перші дні війни в Гостомелі український літак АН-225 «Мрія» — найбільший у світі транспортний літак, гордість української авіації. Він вірив, що легендарний літак обов’язково відбудують, і що Україна переможе. Дорослі не могли не повірити разом із ним. Вони не могли зрадити мрію цієї дитини — так само, як не могли відмовитися від власної мрії підтримати дітей, допомогти їм адаптуватися в новій країні й не втратити зв’язок із Батьківщиною.
Сьогодні школа гордо носить назву, що стала символом віри у відновлення та перемогу. Тут переконані: «Мрія» обов’язково відбудується й ще не раз здивує світ українською міццю. А поки що свою місію виконує інша «Мрія» — освітня.
Редакція журналу побувала в школі в особливий день — коли вшановували пам’ять видатної української поетеси Леся Українка. У класах панувала зосереджена, але водночас натхненна атмосфера. Діти декламували вірші, обговорювали біографію письменниці, говорили про її силу духу та незламність. Учителі наголошували: історія Лесі Українки — це приклад того, як любов до слова і до своєї країни допомагає долати найтяжчі випробування.
Цього дня до школи завітала українська режисерка анімації, яка провела для дітей майстер-клас зі створення мультфільму про Лесю Українку. Малеча дізналася, як народжується анімаційний персонаж, як створюється сюжет і як кілька намальованих кадрів перетворюються на рух. Діти розподілили ролі: хтось працював над образами, хтось — над фоном, інші продумували репліки та послідовність сцен.
Найбільше захоплення викликала можливість «оживити» поетесу на екрані — показати її маленькою дівчинкою, яка любить читати, або сильною жінкою, що пише свої безсмертні рядки попри хворобу. Через творчість діти глибше зрозуміли, ким була Леся Українка і чому її слово залишається актуальним сьогодні.
Для багатьох учнів це був не просто урок літератури. Це був досвід спільного творення, спільної пам’яті. В умовах життя за кордоном такі події набувають особливого значення: вони допомагають дітям не лише вивчати історію, а й відчувати свою причетність до неї.
У перервах між заняттями коридорами школи лунала українська мова. На стінах — дитячі малюнки з синьо-жовтими прапорами, краєвидами Карпат і морськими хвилями Одеси. У кожній дрібниці — любов до Батьківщини, яка живе в серцях навіть далеко від дому.
«Літачок Мрія» — це більше, ніж школа. Це місце сили для українських родин в Іспанії. Це простір, де діти вчаться не лише граматики й історії, а й поваги до своїх коренів. Тут формується українська ідентичність, що не залежить від географії.
І поки велика «Мрія» чекає на своє відродження в небі, маленька «Мрія» в Іспанії щодня піднімає вгору крила дитячих надій. Бо саме з таких ініціатив починається майбутнє — усвідомлене, освічене й глибоко українське.
